Є у Покутсько-Буковинських Карпатах багато вражаючих куточків природи. Серед них скелі Писаний Камінь – одне з найгарніших та загадкових місць Верховинщини. Цей комплекс мальовничих скель складається з масивних монолітів. А верхушка сягає 1 221 метр над рівнем моря. На Писаному Камені є наскельні зображення, найдавніші з яких відносять до часів Київської Русі.
Є припущення, що тут було язичницьке капище. Залишками капища вважають дев’ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені. Є легенда, якщо скаламутити воду в цих чашах, то піде дощ. Ще одна легенда каже, що дуже давно навколишні гори заселяли племена карпів, які дали назву Карпатам. А тепер від легенд до реальності.
30 липня 2020. Разом з 4 нашими гостями я вирушив на авто до Буковецького перевалу. Від цієї точки до Писаного Каменю залишається 6 км, якщо коротким шляхом. Дорога так собі, тому наш водій Дмитро проїхав ще біля одного кілометру і повернувся. Але ж ми й так планували піший похід, тому все влаштовувало.
Вже у місці висадки відкривається непоганий краєвид на гуцульське село та гори, вкриті лісом. Місцеві жителі пропонують купити бринзу, залишивши оголошення біля дороги. Повертаємо вправо та по крутій стежці піднімаємося наверх. Це маршрут, який проходитиме через гору Копілаш. Поступово відкривається краєвид більш масштабніший, ніж з дороги. Бачимо вершини з полонинами та хатами, досить віддаленими одна від одної.
Зліва бачимо гору Копілаш, одягнуту у смерекову шапку та стежку наверх. Підйом крутий, але недовгий. Він починається зліва від залізного хреста, встановленого на честь жінки, закатованої НКВДистом. Ще один орієнтир – вишка мобільного зв’язку.
Дехто з гостей сильно задихався, але не ніхто не здався. А було заради чого докладати зусиль. Оглянувшись навкруги з місця перед лісом, ми побачили Карпати у всій красі. Сьогоднішня ясна погода дозволила чітко побачити найвищий гірський хребет Українських Карпат – Чорногора. На горизонті височить Говерла, найвища гора України. Трохи зліва гора Піпіван з залишками обсерваторії на самій вершині. Також, як на долоні, перед нами Верховина та сусідні гуцульські села.
По горі Копілаш ми проходимо лісом, де височіють товсті, але рівнесенькі смереки. Очі самі повертаються у сторону лісу, щоб знайти білі гриби. Але потрібна уважність, щоб на стежці не ляпнутись у калюжу та не зашпортатися за коріння дерев.
Вийшовши з лісу, ми попадаємо на хребет та йдемо по полонині. Чим ближче до мальовничих скель Писаного Каменю, тим стежка стає дедалі цікавіша. Вздовж дороги ростуть різні види квітів. А з хребта відкривається надзвичайно колоритний пейзаж на сусідні хребти, частково вкриті смерековими темними лісами. Між лісами або ж на гірських зелених вершинах розташовані полонини, на яких ховаються гуцульські хати. Перед нами безмежний простір і для нас мільйони кубометрів свіжого повітря. Неймовірно гарний пейзаж, який вражає настільки, що мимоволі з’являється посмішка і стає радісно на серці. Дехто з групи зупинився, закрив очі та просто насолоджувався відчуттям прекрасного.
По дорозі зустрічаємо сироварню, у якій жінка на вогні готує різні сири, будз, вурду та навіть пармезан. Ми на власні очі бачимо весь цей важкий, але приємний процес приготування гуцульських сирів. Головне, що виходить 100 процентів натуральний продукт. Лише уявіть, яку пахучу та чисту траву вживають місцеві корови! На зворотній дорозі ми ще тут зупинимося обов’язково!
Останній підйом і ми знову попадаємо до лісу. Трохи пострибавши через коріння на стежці ми виходимо на галявину перед Писаним Каменем. Тут відчувається спокій і затишок, влаштований скелями-велетнями. Можливо, саме ця атмосфера надихала діячів української культури, які любили сюди приходити. Серед яких Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський.
На Писаний Камінь можна залізти, що і зробили самі сміливі з нас. Але треба обережно це робити, бо під каменем вже стоїть один хрест на пам’ять про загиблого туриста. З Писаного Каменю відкриваються вже інші неповторні мальовничі пейзажі. Можна довго стояти, вдивляючись у далечину та роздумувати над тим, наскільки ж мудро все створив величний Творець.
На скелях є не тільки стародавні петрогліфи, а й сучасні написи, які трохи засмучують своєю безграмотністю та беззмістовністю. Але, якщо зосередитися на самому місці та навколишній красі природи, то враження не будуть негативними. Похід сюди вартує докладених зусиль.
Біля каменів є добротно зроблені дерев’яні стіл та лавки. Після підйому та емоційного виснаження саме час перекусити та відпочити.
Повертаючись тою ж стежкою, ми знову з великим здивуванням розглядали гори та полонини, бо краєвид вражає стільки разів, скільки ти його бачиш. Не забули ми зайти на сироварню та закупити сирів, смачних та привабливих на вигляд.
Повернувшись на Буковецький перевал, мої гості сіли на зупинці стомлені, але очі горіли від щастя. Ніхто не пожалкував про те, як провів сьогоднішній день. Побільше б таких чудових днів у житті!
А я був безмежно щасливим показати цей прекрасний куточок Карпат ще комусь. Якщо вам стало цікаво, будь ласка, завітайте до нас. Я вас теж відведу на Писаний Камінь!
ФОТО: ПИСАНИЙ КАМІНЬ